Олефір Г.І.
Мова як особлива системна організація даних в контексті проблем перекладу та перекладності
Жваві дискусії навколо проблем природи перекладу та перекладності постійно тривають. Ситуація ускладнюється тим, що досі не існує єдиного загальноприйнятого визначення перекладу. Маловивченим залишається і сам механізм перекладу, як комунікативний білінгвальний процес.
Загалом кожну мову можна описати як систему алгебраїчних відношень та формальних кореляцій. Таким чином переклад може бути зведений до проблеми формальних алгебраїчних конверсій, до механічного переходу лінгвістичних формул однієї системи до лінгвістичних формул іншої системи [3, с.234]. Але це є часткове бачення проблеми, що його інколи приймають за загальне бачення. Хоча саме такий підхід лежить в основі роботи багатомовних електронних перекладачів, де переклад здійснюється за допомогою бінарних алгоритмів, які встановлюють лексичні, морфологічні, синтаксичні та семантичні відповідності між вихідною та цільовою мовами, що зайвий раз свідчить на користь мовних універсалій.
Однак у семантиці будь-якої мови знаходять своє відображення як універсальні компоненти загальнолюдської культури, що без проблем піддаються перекладу, так і своєрідні елементи культури конкретної спільноти, переклад яких викликає певні труднощі та потребує прагматичної адаптації. Зокрема до цих своєрідних елементів можна віднести слова-реалії, різні конотації та асоціативні зв’язки лексичних одиниць з тотожним денотативним значенням, стилістичну диференціацію мовних засобів, своєрідність мовної поведінки. Такі відмінності можна пояснити тим, що кожній мові відповідає особлива організація даних досвіду, де мова виступає інструментом комунікації, згідно з яким людський досвід по-різному аналізується в кожній спільноті [2, с.16].
У цьому контексті слушною є думка Жана Гербера, професора Женевського університету, колишнього директора Школи перекладачів, що майстерне володіння мовою передбачає більше ніж просто досконале знання її словникового складу або граматики. Потрібно також перейнятися духом мови, бути добре обізнаним з її традиціями, добре знати її витоки та шляхи розвитку як у минулому, так і на сучасному етапі. Потрібно також досконало знати ті літературні твори, які вплинули на неї, бути спроможним оцінити в ній почуття гумору, знати видатні історичні імена, відчувати її стильові відтінки так добре, як і її евфемізми та кліше, що змінюють своє початкове значення, відповідно вжиті окремо чи в контексті [1, с.15].
У цьому зв’язку, помилки перекладу – це не лише помилки, що виникають через недостатнє знання структури іноземної мови, а й ті, що виникають через незнання культури, відображенням якої є ця мова. Не буде перебільшенням сказати, що професійність перекладача великою мірою залежить від ступеня його освіченості та культури, від широти його фонових та глибини енциклопедичних знань. Однак, ми також цілком згодні з Ж. Муненом, що переклад це – певна операція з фактами водночас лінгвістичними та культурними, але точки відправлення та прибуття завжди є лінгвістичними [3, с.234].
Саме ці причини зумовлюють і той факт, що тексти оригіналу та перекладу ніколи не будуть абсолютно еквівалентні, оскільки просто неможливо уникнути певних смислових втрат або неповного відтворення інформації, хоча завжди є можливість передати засобами іншої мови певний інформаційний обсяг, тобто відтворити не лише семантичні (первинні, сигніфікативні), а й емоційні та експресивні (вторинні, допоміжні) складові повідомлення. Що стосується лінгвістичної інформації, то вона зазвичай не перекладається, оскільки стосується складових лінгвістичної системи, зв’язків між цими складовими, внутрішніх законів мови і є доступною лише для носіїв конкретної мови. При перекладі лінгвістична інформація вихідної мови замінюється на лінгвістичну інформацію цільової мови, що має свою власну структуру, свої граматичні категорії тощо. Однак, інколи лінгвістична інформація може, а подекуди обов’язково має, бути об’єктом перекладу, оскільки зміст та форма нерозривно пов’язані між собою і саме за допомогою формальної лінгвістичної інформації можливо передавати екстралінгвістичні факти, неточна інтерпретація яких може призвести до серйозних перекладацьких помилок.
Література:
1. Herbert J. The Interpreter’s Handbook. How to become a conference interpreter. – Genève: Librairie de l’université, Georg & Cie S.A., 1952.
2. Martinet A. Éléments de linguistique générale. – 3 -ième éd. – Paris: A.Colin, 1995.
3. Mounin G. Les problèmes théoriques de la traduction. – Paris: Gallimard, 1963.
| 
